|
|
|
|
|
|
|
|
БАГАТОКОНФЕСІЙНА СПІЛЬНОТА: КОНФЛІКТ ЧИ ТОЛЕРАНЦІЯ
Дослідження проблем багатоконфесійності релігій - це, можливо, найбільш універсалістська сфера знань про релігію взагалі, де перетинаються не лише соціологія, психологія, філософія й історія, а й дослідження загальних форм релігійного життя, міфології, етнології, політології, політекономії, не кажучи вже про головні релігійні системи. Уявлення про співжиття різноманітних релігійних рухів на обмеженій території є тим соціальним явищем поза осягненням якого адекватне осмислення релігійно-культурної ситуації на зламі тисячоліть є досить проблематичним, стає дедалі більш поширеним [1]. На території Закарпаття офіційно зареєстровано чимало релігійних організацій різних спрямувань та течій: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, Українська православна автокефальна церква, Православна старообрядницька релігійна громада (безпопівці), Православна громада (богородична гілка), Греко-католицька церква, Римо-католицька церква, Закарпатська реформатська церква, Союз вільних церков християн евангельської віри України, Церква християн віри євангельської-пятидесятників, Церква християн суботнього дня, Церква євангельських християн, Церква євангельських християн-баптистів, Церква християн сьомого суботнього дня, Церква адвентистів сьомого дня, Церква адвентистів-реформістів, Релігійні організації Свідків Єгови, Методистська церква, Новоапостольська церква, Церква "Живого Бога", Церква Іісуса Христа святих останніх днів (мормони), Церква "Живої віри", Іудейська громада (Блайха), Релігійні громади Товариства свідомості Кріпни, Громада мусульман Громада буддистів, Сайєнтологія (діанетика), "Санка Мані", Рунвіра, Бахаї, Союз церков ЄХБ, Зібрання Нового Заповіту, Обєднання християн суботнього дня. Багатоконфесійна спільнота є постійним елементом розвитку релігій, оскільки поняття демократії багатьма розуміється і як можливість періодичного переходу з одного напряму, під який найлегше прилаштувати своє бачення та стиль життя. Тому і можна розділити проблеми конфліктності та толеранції на наступні напрями: А) духовний (внутрішній конфлікт в умовах багатоконфесійності, розпалюється через внутрішні переживання, до прикладу: я зробив багато гріхів за які одна дорога до пекла в християнсті, а ось перехід до дзен-буддизму дасть мені можливість уникнути небезпеки для моєї душі. Щодо духовної толеранції, то тут справа індивідуальна поступово перетворюється на групову,оскільки община не враховує побажання конформіста, як такі що загрожують її існуванню. В) психічний (власне конфлікт чи толеранція в переважній більшості це і є психічні поняття якими керуються люди у своїх відносинах до того чи іншого явища, до прикладу в умовах багатоконфесійності конфлікт набирає форм релігійної нетерпимості, небезпечної інтродукції новітніх релігійних рухів на новому просторі, інверсії мотивів багатоконфесійної спільноти, демаркації релігійного конфлікту між суспільством та індивідом. Особисті психічні явища такі як віра, надія, релігійний екстаз можуть перерости для адепта будь-якої конфесії у багатограневі міжособистісні конфлікти. Водночас толеранція до проявів психіки вірника у даному напрямі залежить як від представників оточуючої громади, сімї, друзів, духовного наставника так і від загального ставлення конкретної регіональної спільноти, де відбувається психічний напрям конфлікту. С) економічний (дана конфліктна ситуація має чимало розгалужень, і звичайно чимало прикладів як регіонального так і місцевого значення, до прикладу англіканство всередині умовно поділяється на два напрями - вищий та нижчий, до першого належать представники вищих прошарків, які не бажають мати з представниками нищих прошарків спільної общини, ба навіть дотримуються більш прокатолицької догми у проведенні служби, одним із проявів може слугувати той приклад, коли частина англікан дозволила ведення богослужіння жінкам, вінчання домашніх тварин та гомосексуалістів. В той же час чимало адептів новітніх релігійних рухів в Україні, та зокрема на Закарпатті тимчасово стали такими внаслідок економічного фактору: отримання можливості безкоштовного харчування, можливість закордонного місіонерства, участь у розподілі гуманітарної допомоги. Через те і виникає викривлена статистична інформація, коли одна і та ж релігійна течія Царства свідків Єжови у 1998 році займала третю позицію на Закарпатті за кількістю вірників, а в 2000 році не входить і до десятки зареєстрованих християнських напрямів. Питання економічного конфлікту між православною та греко-католицькою течіями закладено у 1947 році, коли було скасовано Унію 1646 року та не було зроблено спроби державою реабілітувати греко-католицьку церкву, внаслідок чого виникли серйозні суперечки щодо повернення націоналізованого майна. Толеранція економічного напряму суто залежить від частоти інтродукції державного фактору до питань регуляції економічних відносин як всередині так і до зовні релігійних громад. У даному питання усунення можливого конфлікту держава як регулюючий орган примусу перебирає на себе. D) політичний (проблема домінування тої чи іншої течії, і відповідні можливості впливу на рішення судової, законодавчої, виконавчої влади будь-якого рівня створює не передбачувані види конфлікту. Прикладом цього може слугувати питання стосовно виділення земельної ділянки сесією органу місцевого самоврядування тій чи іншій общині нетрадиційного для даної місцевості релігійного напряму. Насьогодні чимало умовно-демократичних (Таїланд, Швеція, Греція) і умовно-тоталітарних (Іран, Оман, Пакистан) усунули це конфліктне питання встановивши статус державної релігії. Щодо толеранції політичного напряму, у даному питання усунунення можливого конфлікту держава зобов'язана перебрати на себе [2]. Всередині 1990-х Т. Лукман визначав що релігійні конфлікти та толеранція, залежать від індивідуального духовного розвитку, що постає домінантною темою і водночас відсутністю стабільності організаційних форм релігії [3]. Концепція Лукмана поглиблює розуміння соціально-історичних детермінант змін в характеристиках релігії і підтверджує висновки тих, хто стверджує, що певні історичні періоди були позначені набагато більш динамічним виникненням конфліктів, ніж інші. На сьогодні наша держава переживає нову хвилю кількісного збільшення багатоконфесійності за рахунок новітніх релігійних рухів (НРР). Зрозуміло, що ще більшою мірою "прив'язуються" у своїй віроповчальній доктрині до рідної землі новітні язичники. Новоязичницький рух в щільно пов'язаний з процесом модернізації, яка супроводжується секуляризацією, урбанізацією, демократизацією, руйнуванням традиційної культури тощо. Нівеляція та деетнізація матеріального середовища призводить до зміщення національного в сферу духовного. Націоналізм саме тут прагне віднайти джерела легітимності для власних претензій, а відтак в пошуках унікальності стає на шлях розриву зі світовими релігіями. Це, як відзначає В.Шнірельман, спричиняється або до спроб націоналізувати світову релігію, або до згадки про язичницькі коріння та спроб конструювання на її ґрунті загальнонаціональної релігії. В кожному разі йдеться про конструювання, яке здійснює міська, значною мірою секуляризована інтелігенція [4]. Згідно з дослідженнями, здійсненими австрійськими та угорськими соціологами в 10 посткомуністичних країнах, 23% опитаних в Україні "знають, що Бог існує і не мають щодо цього сумнівів"; ще 22,8% "не вірять у персонального Бога, але вірять в якусь Вищу силу"; 18,2% - "інколи відчувають, що вірять у Бога, інколи - ні" і ще стільки ж - "коли мають сумніви, то відчувають, що вірять у Бога". Однозначно не вірять у Бога тільки 11,4% опитаних, менше, ніж про це заявили під час тих же досліджень респонденти не тільки у Східній Німеччині та Чехії, але й в Угорщині та Словенії. Але в той же час осіб, які повідомили, що вони не є членами жодної з церков, в Україні виявилося більше двох третин, ще 21, 1% заявили, що вони мають дуже слабкі зв'язки з церквою, ще 3,6% - що не мають таких зв'язків узагалі [5]. Динаміка поширення конфліктів у багатоконфесійній спільноті України дуже щільно пов'язана зі станом традиційної релігійності. Самі представники православних і католицьких церков неодноразово визнавали, що виникнення нових конфліктів є наслідком формалізму й байдужості духовенства, втрати церквою місіонерського ентузіазму, скерованості на євангелізацію та катехизацію, недостойних вчинків священно- і церковнослужителів, міжцерковних конфліктів тощо. Для України, де споживач інформації регулярно отримує повідомлення про зіткнення між вірними різних церков, це особливо актуально. Втім, важливо наголосити, що всі вказані вище тенденції, які є сприятливими для поширення конфлікту, діють на тлі більш широкого контексту, який продукує надзвичайно інтенсивні релігійні новації: орієнтаційна криза і криза традиційних інституцій, прагнення оздоровити західну "цивілізацію споживацтва" східною духовністю, втома від раціональності й утилітаризму, нездатність віднайти відповіді на вічні "кляті" буттєві питання у традиційних суспільних рамках. Політико-правовий інструментарій у вирішенні проблем, пов'язаних з багатоконфесійністю може виявитися необхідним і ефективним у дуже обмеженої кількості випадків. Екзистенційні пошуки, потреба у визначеності, "спокуса тоталітаризму" і схильність до впокорення виразно випадають з поля, де правове регулювання може виявитися прийнятним. Що стосується зловживань на релігійному ґрунті, як-от: шахрайство, завдання шкоди здоров'ю громадян, обмеження їх свобод і прав тощо, то всі ці злочини передбачено кримінальне покарання в усіх країнах світу. Динамічні періоди поширення конфлікту в умовах багатоконфесійної спільноти слід розглядати як симптоматичні феномени, що сигналізують про серйозні цивілізаційні, орієнтаційні, антропологічні, а також соціальні проблеми. Вони водночас діагностують не лише стан церковних організмів, їх здатності до адекватних відповідей на виклики часу, але й свідчать про наявність широкого спектру загальносуспільних проблем. |
| C | 2005 р. Карпатський полінговий центр. | Розробка, розміщення: ЗІС. | Використовуючи дані з цього сайту вказуйте джерело. |